На День Незалежності Росія вирішила «привітати» Україну по-своєму й ввела, майже не прикриваючись, на її територію підрозділи своєї регулярної армії. Більшість медіа подають лише негативну картинку подій, проте спробуємо розібратися, чи все так веселково для Росії?
Російських найманців, місцевих маргіналів та щировіруючих в «русский мир» виявилося достатньо лише для того, щоби розхитати ситуацію в регіоні, проте їх явно замало для того, щоб відібрати в України Донбас чи перетворити його на Придністров’я. Всі ці добровольці та найманці безсилі проти української армії та добровольчих батальйонів. Це при тому, що перевага в кількості озброєння явно не на боці останніх.
Ввівши війська зі сторони Новоазовська, Росія переграла себе сама, адже вторгнення відбулося там, де немає анінайменшої змоги говорити про якихось «ополченців». Натомість можна чітко сказати про відкриту агресію регулярних військових з’єднань Російської Федерації, котрі незаконно перетнули кордон і здійснили вторгнення на територію суверенної держави. Таке показне нахабство може свідчити, як про те, що Путіна уже абсолютно не цікавить думка цивілізованого світу щодо його дій, так і про відчай через перемоги українських військових. Кремлеві просто необхідно було відкривати нову ділянку фронту, щоби розпорошити сили АТО та зупинити їх, поки вони повністю не ліквідували терористичні організації «ЛНР» та «ДНР».
Гіркіних, бородаїв та інших лідерів бойовиків із російськими паспортами частково змінено на місцевих «польових» командирів не заради того, щоб потім «злити» останніх та прибрати перших, а тому, що ситуація пішла не по сценарію. Путін прикривається місцевими в тому числі й для того, щоб війна не виглядала настільки відверто російською. Коли керівництво фейкових республік із Москви, війська з Росії, зброя – звідти ж, то якось навіть настільки брехливій владі не личить стверджувати, що на Донбасі триває українська громадянська війна. При цьому дивними виглядають заяви Путіна про «армію Новоросії». Щось він плутається: коли падає Боїнг, то Донбас –територія України, коли війна в Україні – то вона громадянська, а от терористичні незаконні війська на її території він називає «новоросійськими».
Оскільки, за наявною інформацією, на територію України введенні не просто солдати регулярної російської армії, а її елітні підрозділи, це може означати не лише те, що Путін планує бліц-криг по поверненню втрачених позицій, а й усвідомлює, що військовослужбовці неелітних підрозділів не зможуть упоратися з українськими вояками, що захищають свою землю. Вітчизняна армія справді добре загартувалася в боях і готова дати рішучий опір, про що свідчать не лише похорони в Пскові та полонені з Костроми, а й те, скільки часу готувалися до цього вторгнення регулярні частини російської армії. Вони весь цей час перебували біля наших кордонів, проходили навчання в той час, коли значна кількість українських батальйонів кидалася в бій без достатньої підготовки.
Повідомлення про нових полонених та вбитих російських військових у війні з Україною сіятимуть легку паніку в їхньому соціумі та призведуть до зростання антипутінських настроїв. Це прекрасно розуміють кремлівські спецслужби, тому уже зайнялися приборканням об’єднань солдатських матерів та журналістів, котрі намагаються висвітлювати події довкола загибелі псковських десантників. Кожна нова смерть російських солдат на чужій території призводитиме до протестів, але куди більш справжніх за ті, що ФСБ намагалося розпалити в Україні. Звісно, антивійськові мітинги не зможуть якось сильно вплинути на позицію Путіна, проте будуть чинниками, що послаблюють режим. Також його імідж підриватимуть і самі військові, котрі не хочуть іти воювати та помирати невідомо за що.
Незважаючи на значні втрати в кількох котлах, українські сили не лише не відступають, а по деяких напрямках продовжують наступ.
Конфлікт наростає, тому на початку нового етапу зростатиме щоденна кількість жертв, при чому з обох сторін. Так триватиме до того часу, поки супротивники не призвичаяться до манери ведення війни одні одних. Далі ситуація має трохи стабілізуватися й число загиблих щораз меншатиме. Хоча для кремлівської влади втрати зі свого боку не мають особливого значення, для українців ж важливе життя кожного, хто пішов воювати за Батьківщину. Герої, котрими пишається вся країна проти закопаних поспіхом тіл, не пояснюючи навіть рідними, що і як трапилося. Це ще один із тих випадків, котрі яскраво ілюструють, наскільки великою є різниця між двома сусідськими народами.
Сила не допоможе
Введення регулярних військ не стало для путінської армії легкою прогулянкою. Вони отримують відсіч і будуть й надалі її отримувати.
Путін схоже не розуміє, що насильно втримати Україну йому не вдасться. Так само, як провалився його план по Майданові, так само провалиться й цей. Мабуть, він не до кінця усвідомлює, що ще більше змушує український народ та владу рухатися навіть не стільки до Європи, скільки подалі від Росії. Причому, з кожним днем прихильниками євроатлантичного вибору стають навіть ті, хто ще нещодавно вірив Путіну, як собі. Він робить українцям щеплення від «русскомирства» та наївної і дурної віри в байку про «братські народи». Сам же заперечує міфи, котрі так старанно плекав.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції