Схоже, на посилення санкцій Кремль вирішив відповідати не тільки за допомогою брязкання зброєю на навчаннях «Захід-2017», а й при допомозі… пам’ятників. В тому числі й пам’ятника конструкторові стрілецької зброї Михайлові Калашникову. Відкриття цього постаменту відбувалося за участі самого міністра культури Російської Федерації, що доволі точно пояснює, на яку саме культуру робить ставку Кремль, та за допомогою яких її здобутків має намір і надалі вдиратися до інших народів, аби показати їм всі «переваги» «русского мира».
Ініціатором пам’ятника Калашникову виступило провладне Російське військово-історичне товариство. Проте лиш цим воно не обмежилося. Вже невдовзі в Москві на «Алеї правителів» з’явилися бюсти радянських вождів. До того там у травні цього року встановили 33 бюсти історичних лідерів: від князів Київської Русі й до керівників Тимчасового уряду. Крім того, в граніті вибито генеалогічні дерева князівського роду Рюриковичів та царської династії Романових.
Одразу кілька цілей
Поява цієї безглуздої алеї, звісно, невипадкова. Вона переслідує одразу кілька цілей.
По-перше, це спроба Путіна показати тяглість російської влади, котра начебто починається ще від часів Русі. Зобразити себе наслідником великих та давніх традицій самодержавства. Провести логічну лінію та внести себе в цей пантеон як рівного серед рівних, як Божого помазаника. Аби якнайшвидше забулося те, як нещодавно українці та люди з усього світу безкарно називали Путіна х**лом, тим самим десакралізуючи його образ перед підданими. Тому це й бажання повернути собі втрачену сакральність.
По-друге, це спроба примирити під владним покровом усіх цих політичних діячів, незважаючи на те, що вони часто щиро ненавиділи одні одних та безжально воювали між собою. Об’єднати різні концепти історичної пам’яті, мовляв, всі вони боролися за майбутнє Росії та ідеї «русского мира». Путіну, схоже, дуже подобається образ «голуба-миротворця» та царя-батюшки, котрий зумів згуртувати довкола себе народ, попри «нелюдські» санкції Заходу. Об’єднати минуле з теперішнім, аби повести у світле майбутнє, хоча й неозброєним оком видно, що цей пасеїзм зашморгом повисає на шиї Росії, і дії Путіна лиш сильніше його затягують.
По-третє, відкриття бюстів діячів радянської епохи відбулося окремо не просто так. Цим підкреслюється надзвичайна важливість «совка» для путінської політики. Особливо сталінського періоду, всієї божевільності тих часів. Дещо вибиваються з логічного ряду Ленін (бо революціонер, а Кремль боїться протестів, як малі діти темряви) та Горбачов (бо його вважають винним у розвалі Радянського Союзу). Але ж не переривати через них тяглість традиції?
По-четверте, це територіальні претензії на землі Київської Русі, Російської імперії та Союзу. Апеляція до бажання повернутися до поділу світу на сфери впливу. Умовне право на Київ та всі інші краї, яких побажає хвора путінська фантазія.
По-п’яте, не слід забувати й про два пам’ятники, встановлені з ініціативи того ж прокремлівського Російського історично-військового товариства, проте авторства Салавата Щербакова: уже згадуваний Михайлові Калашникову, та князеві Володимиру. Путін не став Петром І, пам’ятник якому, роботи Церетелі, він отримав, можна сказати, у спадок. Не вийшло пробивати вікна в Європу. Натомість образ київського князя – це та маска, котру Путін радо міряє на себе. Маску чи не останньої надії християнства в світі «Загниваючого Заходу» та ісламського тероризму. Збирача Руських земель та святого. Усім цим створюється плацдарм для подальших претензій та експансій. А Калашникова слід розглядати як символ методу, котрим Кремль збирається послуговуватись, аби добитись свого.
Ця «Алея правителів» – пантеон для Путіна, де він сподівається зайняти своє місце. Але автором цього «шедевру» є Зураб Церетелі, то все вийшло неоковирно й не минуло без звинувачень у плагіаті робіт скульптора Фелікса Шопена.
Не обійшлося без родзинки й на пам’ятнику Калашникову, де замість креслень гвинтівки радянського конструктора Салават Щербаков зобразив зброю німця Гуго Шмайссера, копіювання робіт котрого неодноразово закидали Калашникову.
В цьому вся суть путінізму – це щось поцупити і, прикидаючись дурником, пишатися тим, ніби воно твоє, розмахуючи на всі боки.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
