Вулиці українських міст – справжні спостережні пункти. І справа не в тому, що з кожного другого вікна, з балконів, із лавок біля під’їздів за вами пильно стежать очі квітчасто-хусткової поліції моралі. Хоча і як без них? Справа в тому, що за допомогою вулиць зручно простежувати трансформації, котрі відбулись і тривають у суспільстві.
Хтось для цього лічить маєтки місцевих князьків, хтось – підраховує засклені балкони на старих кам’яницях, хтось – знимкує прибудови, а комусь, як мені, більше до вподоби уважно придивлятись до назв вулиць.
Майже кожного разу, коли випадає нагода показувати друзям і знайомим рідну Теребовлю, хтось неодмінно запитає про недодекомунізованість міської топоніміки. Це трапляється тому, що дорогою до Плебанівського віадуку, на периферії Теребовлі, важко не помітити кілька будинків, на яких красуються таблички з написом «Червоноармійська», ніби там «чиясь маленька «ДНР».
А все тому, що під час першої хвилі декомунізації, ще на зорі незалежності, міські урядники розпорядились зібрати з будинків таблички з назвами вулиць. Зафарбували совєцькі ймення й написали поверх нові. Чи то фарба виявилася паскудною, чи то серед декомунізаторів затесалися диверсанти, але факт у тому, що на частині проступили старі назви. Подекуди вони перемішались із новими, утворивши собою вкупі щось на кшталт поезії футуристів. На декотрих, натомість, видно лише совєцькі назви вулиць. І ті, і ті, і навіть цілком декомунізовані старі таблички досі можна зустріти на частині будівель у місті.
Напис «Червоноармійська» на двох чи трьох хатинах, котрі і трапляються на шляху до віадука (попри те, що вулиця Князя Василька, на котрій вони розташовані, називалася за совєтів Леніна, а Червоноармійською була сучасна Січових Стрільців, в іншій частині міста) настільки чіткий, що мимоволі починаєш підозрювати декомунізаторів у саботажі.
Так із-під машкари незалежності проглядаються совєцькі вуха. І хвиля сучасної декомунізації не змінила того факту. Є ті, кому все ще зручно чи байдуже жити на Червоноармійській. Можливо, чекають на прихід «визволителів». Або на те, що прийде хтось і визволить від таблички із «визволителями» в назві. Визволителів у вигляді міфічних червоноармійців князя Василька.
Подібне траплялося бачити нещодавно і в інших містах. Під час перебування в сусідньому Бучачі мав можливість споглядати, як облущувалася на таблиці назва «Шухевича», а з-під неї проступала «Чапаєва». Показувала, як один дискурс проступає з-за іншого, якою близькою є контрреволюція, якщо не довести справу до кінця.
Десовєтизація триває
Та десовєтизація триває. Нещодавно мав нагоду пересвідчитись у тому, потрапивши до одного зі столичних готелів. Либонь, усім час до часу не завадить поринути з головою в атмосферу пізньосовкового «затишку», котрою пропонує насититись цей заклад. Це місце – прекрасний мотиватор рухатись у Європу, щоб якнайшвидше забути про всі «переваги» комуністичного режиму, та хороше пояснення, чому ми все ще не в товаристві цивілізованих країн.
Але чудовий він і тим, що є своєрідним зрізом, місцем пересікання культурних шарів та історичних дискурсів. Там не тільки з журбою радість обнялися, а й пізній совок у вигляді шпалер, родом із кінця минулого сторіччя, приклеєних скотчем до стіни, разом із більш-менш відремонтованою лазничкою епохи другого пришестя Черновецького, напіврозвалені ліжка й нова постіль, ввічливий персонал і совкова їдальня, дискові телефони на коридорі й нові кондиціонери в номерах, щоправда, без пультів…
Це чудове нагадування про те, «какую страну прос…и» і як добре, що це все-таки відбулося. Що від неї потрохи залишається все менше слідів: у готелях, на мапах, на вулицях міст. А там, гляди, і в головах.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
