Рубрика «Погляд»
Минув рік від початку війни та окупації Росією українського Криму. Після цих подій в українському соціумі закріпилася думка, що мешканці автономії та деяких районів Донецької та Луганської областей, котрі закликали ввести путінські окупаційні війська на територію своєї країни, ностальгують не стільки за СРСР, скільки за його уявним образом.
Цим українці пояснюють собі високі показники народної любові до Путіна всередині самої Росії. Мовляв, думають, що ВВХ може повернути їм СРСР. А точніше – повернути їх в минуле, де все було добре, небо – блакитніше, люди – добріші, а ковбаса – смачніша і, головне, подвадвадцятіша. Себто за вигаданим образом з минулого, котрого не було.
Людський мозок – штука хитра, він відкидає на периферію погані спогади, залишаючи на першому плані хороше. Особливо, якщо мова про часи, коли ти молодий і все найкраще, здається, ще попереду. Потім людина дорослішає, слабшає, відчуває нереалізованість і прив’язує це до теперішнього.
Ностальгією за Росією страждають не лише «ватники»
Однак все виглядає на те, що не лише прихильники Путіна страждають такою формою пасеїзму та пристрасті до Росії. Замилуваних Москвою не бракує і по інший бік фронту.
Достатньо помітити, як радіють чи обурюються ці люди кожному пчихові чергового російського маргінала. Як намагаються апелювати до людей, котрі відверто відпрацьовують гроші чи виборюють собі преференції. Як розчаровуються та обурюються, коли чергова Чичеріна радісно співає для «колорадського» зброду про те, що їй «надуло голову». Як потребують визнання української незалежності від відверто «ватних» другосортних письменників чи співаків, ніби й справді почуваються молодшим братом. Як сподіваються, що раптово Росія «прокинеться» і повстане проти Путіна.
Сподіваються, бо досі не змирилися з тим, що «братній» міф – це тільки міф. Їм досі не хочеться вірити у війну. Досі хочеться відчувати себе частиною спільного культурного простору. Досі отримувати визнання. Тому все ще формують свій порядок денний, читаючи новини на російських ресурсах, хоч і змінивши їх з провладних на опозиційні чи нейтральні. Але не включають себе в українське поле. Не шукають альтернативи в західному інформаційному просторі.
Росія – це форма ностальгії. У когось вона за СРСР. В когось – за дешевою ковбасою. В когось – за міфічним порядком. В когось – за благородними героями художньої класики. В когось – за друзями та рідними. За минулим.
Бояться розірвати зв’язки, пропустити момент, коли Росія «встане з колін», не розуміючи, що тим самим якраз і віддаляють цей момент. Не дають врешті зрозуміти росіянам, що Московія нікому, крім них самих непотрібна.
Росіяни ж дуже бояться, що Україна перехворіє їх Батьківщиною. Тому й створюються різні «Антимайдани», аби прикувати увагу, не відпускати, зв’язати себе і сусідів хоч назвою, хай навіть протиставленням.
Кремль мусить це робити, формувати свій порядок денний на основі новин із України, аби не довелося розповідати про справи в самій Росії. Тут суто розрахунок, жорстокий і безкомпромісний, у кращих традиціях російського самодержавства. Тому путінська влада шукає гачки, за які можна зачепити тих, хто постійно ностальгує.
Ці люди часто не хочуть жити самостійно і брати відповідальність на себе, як траплялося подекуди після скасування кріпацтва. Не всі виявилися готовими до вільного життя. Не всі розуміють, що Росію потрібно відпустити, аби вона перехворіла імперськістю. Позбавилася цих божевільних ілюзій про «богообраність» та «величність». Що все це навіть не минуле, а вигадка. Тоді в Московії є хоча б такі-сякі шанси.
Але та уявна, надумана Росія – це міраж. Міраж, котрий скоро розвіється. І тоді усі побачать не тільки те, що немає ніякої потужної підтримки в Путіна. Немає ніякого «геніального полководця», що король – голий, а країна – в руїнах. От може на них колись щось і виросте, але нас це не має цікавити. Взагалі. Нам своє робить.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
