Українці погано вчаться навіть на своїх помилках. Щоб заборонити фільми і серіали з Михайлом Пореченковим, котрі відверто ґлорифікують та всіляко вихваляють російську зброю, армію, спецслужби, погляд на історію і так далі, потрібно було дочекатися, щоб він врешті почав стріляти по наших вояках у Донецькому аеропорті.
Якби ж цього не трапилося або просто задоволене обличчя Пореченкова не потрапило в об’єктив відеокамер, цілком ймовірно, що українські медіа досі транслювали би фільми та серіали за його участі.
16 листопада в Донецьку на черговому треш-шапіто-шоу мають виступати російські «зірки» – Юрій Лоза, Олена Ваєнга та «Іванушкі інтернешнл». І українські спецслужби попереджають їх, що можуть стати нев’їзним в Україну, якщо таки виступлять, ніби самої згоди на таку підтримку терористів їм недостатньо.
Інша справа – країни Балтії. Їх влада реагує миттєво. Латвія одразу оголосила російського актора-негідника персоною нон-ґрата. Вони чинять, як і належить розумним – вчаться на чужих помилках. Саме тому Литва, Латвія та Естонія вже десять років як члени НАТО та ЄС.
Україна ж у цей час продовжує відкладати, уже підписану, Угоду про асоціацію. Все ще зважає на думку божевільного кремлівського агресора, побоюючись, що той розпочне повномасштабну війну. Якщо він захоче, то й так це зробить. Але це точно не трапиться через заборону російських серіалів й іншого сміття їхньої масової культури. А їхні війська і так давно перебувають на українській території.
Попри це, попри війну, ефіри українських телеканалів все ще рясніють російськими серіалами, телепрограмами та концертами. Їх герої з блакитних екранів вільно повторюють радянські міфи та пропагують ідеї «русского мира».
У всіх цих програмах, здебільшого в кіно, дуже часто трапляється традиційний стереотипний типаж українця: зажерливого, боягузливого зрадника-салоїда. Часто таку роль радо погоджуються грати українські актори.
Менеджмент українських медіа лиш розводить руками, апелюючи до рейтингів, а народ радо усе споживає. Здається, уряд та частина соціуму так і не розуміють, що врешті слід позбутися російського впливу: і в економіці, й у політиці, і в культурі.
Політика України в усіх сферах повинна провадитися так, щоб жодним чином не залежати та не орієнтуватися на думку Росії. Щоб вона взагалі не була нам цікавою. Щоб різні Путіни ніяк не могли впливати на те, що відбувається в Києві.
Для цього потрібно відгородитися від цього божевільного сусіда, максимально позбутися його культурного впливу та переорієнтуватися на внутрішній ринок та Європу. Відгородитися від цієї Євразії не лише фізично, а й ментально.
В Україні сталося стільки доленосних подій, стільки потенційних сюжетів можна зустріти на кожному кроці, що її культурний продукт: книги, фільми, серіали, твори мистецтва і т.д. просто не можуть не зацікавити світову спільноту, котра зі страхом та захватом вже майже рік слідкує за подіями в Києві та на Донбасі. Потрібно лиш трохи вмілого культурного менеджменту, щоб направити усе в правильне русло, та хорошої промоції.
А що ж Росія? Росія нас після цього більше не має більше хвилювати. Вона мусить ізолюватися, щоб розібратися в собі. Залишитися сам-на-сам зі скоєним.
Щоби зруйнувати Берлінську стіну, її мусіли спочатку збудувати. Щоби зруйнувати стіну між Україною і Росією – її слід звести. І знищити лише тоді, коли Росія дозріє до того, щоб бути частиною Європи.
Назарій Заноз, політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
